. . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . .
З ними юність, з ними врода,
З ними часу океан.
Їхній шлях іде на обрій.
Дім — веселий корабель.
Ждіть нас очі, любі й добрі,
Із-за тридев’ять земель.
Море піниться і грає.
Бийте хвилі: ще! міцніш!
Не спиняйтесь, небокраї,
Не принось їм, вітре, тиш!
І, здалось, недовго хвилі
Їх носили по світах,
А вже очі потьмянілі
В рідний край шукали шлях.
Ось уже і рідна пристань,
Рідний обрис їх землі.
Та не чути більш іскристий
Давній сміх на кораблі.
І зближається до ночі.
І давно вже їх не ждуть.
Інші лиця, інші очі
Проводжають інших в путь.