Тарас Шевченко – Мені однаково, чи буду: Вірш

Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні, чи ні.
Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снігу на чужині —
Однаковісінько мені.
В неволі виріс між чужими,
І, неоплаканий своїми,
В неволі, плачучи, умру,
І все з собою заберу —
Малого сліду не покину
На нашій славній Україні,
На нашій — не своїй землі.
І не пом’яне батько з сином,
Не скаже синові: — Молись.
Молися, сину: за Вкраїну
Його замучили колись. —
Мені однаково, чи буде
Той син молитися, чи ні…
Та не однаково мені,
Як Україну злії люди
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять…
Ох, не однаково мені.

Аналіз вірша “Мені однаково, чи буду” Шевченка

Твір належить до циклу «В казематі». Тарас Шевченко писав ці вірші, очікуючи вироку за участь у діяльності Кирило-Мефодіївського товариства.

Поезія є ефектним зразком громадянської лірики. На відміну від багатьох інших творів такого спрямування, «Мені однаково» вважається твором-медитацією, основаному на спокійному повторенні важливих для ліричного героя думок.

Головна ідея твору ‒ глибока любов до Батьківщини. Та є у цьому вірші і вторинна ідея ‒ людині слід відокремлювати важливе від другорядного й у ключові моменти віддавати всю себе тому, що вона вважає важливим.

Основні художні прийоми ‒ повторення та протиставлення. Двічі повторює ліричний герой, що йому однаково і двічі, що йому не однаково, також у цій поезії вживається слово «однаковісінько». Двічі повторюються слова «в неволі». Протиставлення проявляється у сприйнятті людей ‒ свої і чужі, у життєвих явищах ‒ жити й померти, земля «наша ‒ не своя», а особливо яскраво протиставляється атмосфера ‒ автор «у снігах», Україна ‒ «в огні». Ці поняття багатошарові ‒ мова й про матеріальні явища, і про сприйняття ситуації ‒ сніги означають байдужість, вогонь ‒ лють і втрати.

Всю поезію пронизують нотки романтизму ‒ ліричний герой протиставлений всьому світу. І він свідомо протиставляє себе суспільству, адже йому байдуже, як цей світ його сприймає і що готовий йому дати. Цікаво, що існують у творі й ознаки класицизму ‒ конфлікт між емоціями й розумом. Так, власне ліричному герою емоційне сприйняття світу не притаманне, натомість автор змальовує людину з аналітичним розумом, який в момент «присипляння» України уже пророкує її пробудження і розказує, яким воно буде.

Ліричний герой показаний цілісним і цілеспрямованим. Він визначив свою основну мету й присвячує себе їй. Очевидно, що Тарас Шевченко, який побував у Петербурзі, усвідомив, що його народ живе гірше, як міг би, і його ліричний герой відчуває потребу боротися за майбутнє українців.

Україна в поезії персоніфікована. Вона спить, прокидається, її обкрадають ‒ таким чином читач може емоційно ототожнювати се6е з країною і це викликає у його серці більше співчуття до долі Батьківщини й поглиблює патріотичні почуття. Намагається автор достукатися й до особистого досвіду читача, описуючи людей, які завдають Україні шкоди, як лукавих і злих.

У творі показана передача досвіду від старших поколінь до молодших і значення родини в передачі цього досвіду (образи батька й сина).