Породила дівка сина
В ярку під вербою,
І кинула на дорозі
Дитиноньку свою.
Ішли туди пани возом,
Підняли дитину,
Щоб якоїсь бездольниці
Синок не загинув,
І повезли… виховують
Синок підростає,
Своє слово: руську мову
Не чує, не знає.
Виріс синок і вернувся
В село пановати, —
Аж приходить щось просити
Його стара мати.
Але біда, бо не знає
Із ним говорити, —
А він стару за волосся —
Давай єї бити!
Проклинає баба пана
— “Песя твоя мати!
Ци біс приніс сю злодюгу
Нарід побивати?”
Учув се пан, та д гайдукам:
— “Підтягніть прокляту!”
…Повісили на ту саму
Вербу росохату…
Перероблена версія “Мати”
Породила дівка сина
В ярку, під вербою,
І лишила на дорозі,
Щоб не був ганьбою.
Вбити не була у змозі,
“Ні, я так не можу!”
Положила на дорозі
В тінь під огорожу.
Їде пані у кареті,
Підняла дитину,
Щоб під плотом на вереті
Хлопчик не загинув.
Завезла до сиротинця,
Він і підростає,
Вчать його там на чужинця,
Про своє не знає.
І жандаром повернувся,
Розпускає сало,
Де, куди він озирнувся,
Бив, кого попало.
За війни він дослужився
І грошей і слави,
Заявив, що всі “рутени
Зрадники держави.”
А своїх він хлібодавців
Вчинком і потішив,
Бо одну стару “шпигунку”
На вербі повісив.
На тій самій, під якою
Його породила…
Чом не посягла рукою,
Чом не задавила?!…
