Ллються, сльози мої, ллються,
Моє серце трісне з жалю,
Точіть серця кам’янії
Бо пропаду під печалю.
Якжеж серцю не топитись
Та як йому не боліти?
Коли виджу, Україну,
В біді твої милі діти!
Одно пішло, загинуло
За Вкраїну серед бою,
Друге з плачом відклонилось
“Рідна хатко, Бог з тобою!”
Тому у важких кайданах
Руки ноги посиніли, —
Сей конає на Голгофті,
Бо вельможі так веліли!
А з третього в чистом полю
Пси кости порозносили…
Ще лиш одна полишилась
Але й ту відсвоїли!
Нема кому зазвідати
— “Ци ви бідні, ци богаті…?”
Коли схотять, тоді кинуть
Голу кістку як собаці.
Роби, бідуй як скотина
Сторожи Карпати сині —
І хоть би хто запитався
— “Ци їли ви дащо нині…?”
“Що мачоха, то не мати” —
Отсяк кажуть старі люде
І ми знаєм, що ся правда
Все і всюди вічна буде!
