Пам’яті матері
Сонце упало з коси в покоси
і покотилося спілою динею…
Вже ти обідати не приносиш,
тиха й натомлена літньою дниною…
Баба Тетяна (сусідка наша)
з дідом Іваном кличуть до вузлика…
Хліб.
Цибулина.
Парує каша.
В гречці веселі, як діти, вулики…
Так, наче ти, з-за плеча загляне:
“Чи недосолена, може?” –
запитує…
Добра.
Старенька…
Я діду Йвану
трохи, як люди кажуть, завидую…
Сонце упало з коси в покоси
і покотилося спілою динею…
Чому обідати не приносиш,
мамо,
натомлена літньою дниною?..
