Володимир Підпалий – На сінокосі: Вірш

Пам’яті матері

Сонце упало з коси в покоси
і покотилося спілою динею…
Вже ти обідати не приносиш,
тиха й натомлена літньою дниною…

Баба Тетяна (сусідка наша)
з дідом Іваном кличуть до вузлика…
Хліб.
Цибулина.
Парує каша.
В гречці веселі, як діти, вулики…

Так, наче ти, з-за плеча загляне:
“Чи недосолена, може?” –
запитує…
Добра.
Старенька…
Я діду Йвану
трохи, як люди кажуть, завидую…

Сонце упало з коси в покоси
і покотилося спілою динею…

Чому обідати не приносиш,
мамо,
натомлена літньою дниною?..

ЖахПоганоЗадовільноДобреЧудово! (Оцінок ще немає)
Сподобався вірш? Поділіться з друзями!
Теми вірша "Володимир Підпалий – На сінокосі":
Залишити відповідь

Читати вірш поета Володимир Підпалий – На сінокосі: найкращі вірші українських та зарубіжних поетів класиків про кохання, життя, природу, країну для дітей та дорослих.