Колись давно тобою марив,
та розлюбилися чомусь
твоїх очей тумани карі
і охололии попіл уст…
А в згадці, радістю повитій,
ота любов чомусь свята,
й горять під попелом щомиті
твої калинові уста.
А з того карого туману,
мов яре сонце, постає
моя любов — моє страждання
і самозречення моє…
