I
Годинник старіє годинами,
Мов помах повільний меча, —
Фатально і невловимо
Відрубують стрілки час.
На ваших світанок?
Чи, може,
Вже подих вечірньої мли?
…На кожного з нас,
На кожного
Годинника завели.
І так неповторно в минуле
Втікає майбутній час
І револьверним дулом
Прицільно випитує нас:
— Яким ти утвердився ділом?
У чому, людино, живеш?
Чи, може, в якийсь понеділок
Життя своє знов почнеш?
Не знайдене.
Не народжене
З аморфних твоїх атак,
На кожного з нас!
На кожного!
Прислухаймося:
Тік-так.
Я вірю…
Колись так буде —
Це сказано
без прикрас:
Народним судом відсудять
Змарнований нами час.
Для тих,
хто в атаці останній
Був спраглий нових атак,
Тайшетами і Дніпрельстанами
Змовкало чиє “тік-так”.
Для тих,
кому кожна днина
Наповнена вщерть була…
Звіряймо свої годинники
І ставмо їх —
на діла!
II
…І можна ще епітетів дібрати
Про небодзвін і хмар солончаки.
Кудись пливуть
Мої далекі хати,
І — вітряки,
Немов думки,
Немов роки.
Бо завше час
Не розминавсь,
А мчав крізь нас,
І літолік —
Не із секунд,
Не із годин.
Якщо ходив,
Якщо робив,
Якщо кохавсь,
То де тоді
Твої сини,
Твої сади?!
Бо ще стоїть край шляху мого мати,
Їй треба знати — син пішов куди…
І можна ще епітетів дібрати,
Та де ж твої сини,
Твої сади?…
III
Чи мостами, чи хлібами, чи дорогами
Підемо за обрій на спочин.
І за нами — довго чи не довго —
Хтось таки услід та помовчить.
Не біда то — довго чи не довго…
Та коли збагнеш на тій межі,
Що ні свого мосту, ні дороги
Не зоставив людям…
То й не жив.
