О, панно Інно, панно Інно!
Я — сам. Вікно. Сніги…
Сестру я Вашу так любив —
Дитинно, злотоцінно.
Любив? — Давно. Цвіли луги…
О, панно Інно, панно Інно,
Любові усміх квітне раз — ще й тлінно.
Сніги, сніги, сніги…
Я Ваші очі пам’ятаю,
Як музику, як спів.
Зимовий вечір. Тиша. Ми.
Я Вам чужий — я знаю.
А хтось кричить: ти рідну стрів!
І раптом — небо… шепіт гаю…
О ні, то очі Ваші. — Я ридаю.
Сестра чи Ви? — Любив…
Аналіз вірша “О, панно Інно” Тичини
Вірш написаний у 1915 році і увійшов до збірки «Сонячні кларнети». Твір є зверненням до сестри коханої поета. Поліна Коновал знехтувала його почуттями й автор пише ностальгійного ліричного вірша до її сестри Інни.
Це прекрасний зразок інтимної лірики в стилі імпресіонізму. Автор передає свої почуття, насичуючи твір кольорами та звуковими образами. Неоромантизм у творі підкреслений самотністю героя ‒ він не лише один на фоні природи, але й не відчуває підтримки людей, вони не розуміють його і переконують що він знайшов кохання в момент великої душевної самотності.
Головна ідея твору ‒ сум за коханням, яке не було взаємним і не принесло щастя, проте було справжнім і глибоким. Автор прославляє вірність коханню, адже ліричний герой уже визнаючи, що кохання було «давно», все ж навіть при зустрічі з сестрою коханої бачить в її очах очі своєї любові.
Вірш написаний короткими реченнями, серед яких чимало односкладних називних. Рваний ритм робить монолог ліричного героя більш емоційним і виразним.
У вірші використані такі художні засоби:
- Повтори ‒ «панно Інно», «сніги»;
- Епітети ‒ «рідна», «ваші», «чужий», «зимовий»;
- Порівняння ‒ «як музика, «як спів»;
- Персоніфікація ‒ «любові усміх», «шепіт гаю»;
- Використання авторських неологізмів ‒ «дитинно» (вперше, щиро, ніжно), «златоцінно» (понад усе цінував);
- Метафора ‒ «любові усміх квітне».
Стан людини передається через явища природи. Такий паралелізм характерний для неоромантизму.
Значна кількість символів дозволяє передати почуття ліричного героя:
- Сніги ‒ холод, почуття без взаємності, чистота, тимчасовість;
- Гай ‒ зустріч закоханих;
- Очі ‒ щирість, відвертість;
- Вікно ‒ спосіб зазирнути за межі свого світу.
Емоційне навантаження передається й дієсловами, які розкривають внутрішній світ ліричного героя ‒ «квітне», «кричить», «ридаю», «любив». Така відвертість робить ліричного героя вразливим і демонструє його вразливість співбесідниці.
Монолог точиться винятково навколо почуттів ліричного героя. Панна Інна у цьому діалозі присутня, проте на ній, її почуттях, причинах, чому вона з ліричним героєм спілкується, ніякого акценту не зроблено. Натомість слово «я» вжите 4 рази, а «ми» ‒ лише раз і в реченні, де сказано, «Ми чужі». Це вказує на те, що ліричний герой зосереджений на собі й травма від нерозділеного кохання ще не загоїлася.
