Між дерев субтропічних,
Дивних квітів і трав,
Недалеко від моря
Диво-замок стояв.
Його звів, говорили,
Чудний чоловік.
Він його будував
Свій цілісінький вік.
Він прибув — із-за моря
Звести собі дім,
Щоб з коханою потім
Прожити у нім.
Із тією, що вдома
Він юним обрав,
На яку все життя тут,
За морем, чекав.
На порожній землі
Посадив пишний сад.
Де він руку приклав —
Усьому став там лад.
Він до каменя камінь
Любов’ю складав,
Як єдиній своїй
Пишний дім будував.
А щоб люба жила
Між їй гідних окрас,
Навезли йому люди
Коштовних прикрас
Із близьких і далеких
Заморських країн.
Їм ціни і приблизно
Не склав ні один.
Бож хіба оцінити
Може хтось чиюсь кров,
Як і віру, надію,
А з ними — й любов.
Із якого не глянула б
Мила вікна —
Цілий вік подивляла б
Сад тропічний вона.
І коли б він мав силу,
Коли б він умів,
Він би й небо коханій
Своїй прихилив.
А тому, що уміння
Такого не мав —
Їй на березі моря
Палац будував
І все кликав її
У листах: приїжджай!
А вона: іще трошки
Мене почекай.
І навчивсь він багато
Уміння і мов,
Як чекав і чекав
На єдину любов
І все кликав її:
Приїжджай, приїжджай!
А вона: іще трошки
Мене почекай.
Вже давно поза ним
Стали роки весни.
Літо й осінь прийшли
Й непомітно пішли.
На деревах останні
Осінні листи…
І тоді написала кохана:
Не жди…
Після того вона
Вже йому не писала.
Говорили йому —
З іншим долю зв’язала.
І ледачим, казали,
Її був обранець,
А до того — піяк,
Ще і справжній шубравець…
Як почув цю новину
Чудний чоловік,
Вмерла в ньому надія,
До якої вже звик.
І не довго він потім
На світі прожив,
А майно все для міста
Цього залишив:
Бо у ньому найкраща
Надія жила,
Що з ним разом життя
Все його прожила.
Місто з місця надії
Зробило музей
Для місцевих й проїжджих
Через місто людей.
Вже давно чоловік той
Химерний помер,
Та леґенда про нього
Живе й дотепер.
____________________
На підставі однієї з леґенд про Кораловий замок у Маямі, Флориді.
