Павло Тичина: Вірші

Павло Тичина (1891-1967) – один з найталановитіших і одночасно найдраматичніших українських ліриків, чиє життя і творча доля стали прикладом того, як може почуватися митець у творчій неволі. Він змушений заради виживання пристосовуватися до нелюдських обставин та правил своєї кривавої епохи.

Текст гімну радянської України написав саме Павло Тичина, але йому належать й вірші, де розкривається злочин Голодомору, а також твір «Пам’яті тридцяти», присвячений юним захисникам України. Але майже всю другу половину життя, як писав про нього Василь Стус, Тичина присвятив боротьбі зі своїм геніальним обдаруванням, намагаючись творити в стилістиці соцреалізму. Ці твори виходили величезними тиражами, а їх автора було призначено партією «народним поетом».

При цьому Павло Тичина, який мав чудову освіту і величезну ерудицію, увійшов в історію літератури, перш за все, як майстер витонченої інтимної, пейзажної та філософської лірики. Його називали то імпресіоністом, то неоромантиком, то символістом, але його талант не вкладався в межі жодного напрямку. Рання лірика Тичини – це єднання глибоких почуттів, уваги до краси навколишнього світу та прискіпливе самопізнання з увагою до кожної миті життя.